Завершився навчальний рік. Кому канікули, а кому гризота, як підготуватися до наступного. "Замок" розпитував головного освітянина обласного центру, як з цією гризотою дають раду в Ужгороді.

 

 

– Мабуть, здивую багатьох: черг на місце в дитсадку в Ужгороді насправді майже немає. Цього року маємо 1325 випускників дошкільних закладів і стільки ж малюків набираємо. Крім того, збільшуємо кількість місць – відкриваємо 4 нові групи: одну ясельну і три для 3–5-річних – загалом майже на сотню діточок. НВК "Дивосвіт", за рішенням міськвиконкому, стане дошкільним закладом. Є й чіткі плани на наступний рік – буде ще 7 дошкільних груп, уже визначено, де саме. Звичайно, на це потрібні гроші, але й керівники навчальних закладів, і міська влада над цим працюють.

 

Нині в Ужгороді в дитсадки ходить 99 % п'яти-шестирічок, а загалом серед дошкільнят – у садочках 72%.

 

 

– Як і в усій Україні, це най­менший в Ужгороді випуск за останні 20 років. Але рівень і якість знань нічим не гірші. Наприклад, тільки на Всеукраїнській олімпіаді наші школярі з різних предметів здобули 18 перших місць.

 

Із 575 цьогорічних ужгород­ських випускників 11 класів 67 отримали золоті медалі і 16 – срібні. 1239 закінчили 9 клас, 100 з них нагороджені свідоцтвом із відзнакою.

 

 

– По-перше, раніше ж так само, вже поза школою, складали вступні іспити у виші. По-друге, саме вчителі і в школах створюють пункти тестування й проводять його.

 

Найважливіше, на мій погляд, зберегти саму систему зовнішнього незалежного оцінювання, бо вона дає можливість об'єктивно визначити рівень знань. Завдяки цьому діти навіть з найвіддаленіших сіл пішли до столичних ВНЗ. До речі, за результатами минулорічного тестування наша лінгвістична гімназія, яку більше знають як ЗОШ №1, потрапила до 35 кращих навчальних закладів України.

 

 

– Звичайно, будемо аналізувати й робити висновки. Медалісти, я переконаний, підтвердять свої нагороди. Хоча якщо говорити буквально, то ні премій, ні доган за це вчителі не дістають.

 

 

 

– Так, є вимоги провести оптимізацію, але виходячи з певних нормативів. Бо справді недоречно тримати школи на десяток учнів у класах. Є така і в Ужгороді – в Горянах. Там по 8–12 дітей. Тому хочемо відкрити в її приміщеннях додаткові дошкільні групи, а учні 5-9 класів будуть їхати автобусом у центр міста і вчитися в інших закладах. Проте це не означає, що згадана школа перестане слугувати освітнім потребам. Додам: нині триває робота над тим, аби за підсумками першого півріччя знайти гроші на завершення оформлення видачі актів на земельні ділянки освітніх закладів. Для 21 вже виготовили, треба ще для 28.

 

 

– Є задум зробити там центр фехтування, а в перспективі, можливо, долучити й інші види, скажімо, підготовку велоспорт­сменів тощо. Тобто це буде звичайна школа, але більш посилено, мабуть, зранку та після занять і підготовки домашніх завдань, відбуватимуться тренування. Є ініціативна група, яка над цим працює, зацікавлені громада Доманинець, комітет місцевого самоврядування, директор школи, тренери. Більшість планується зробити за спонсорські кошти. Національна федерація фехтування України готова допомогти спеціальним обладнанням на суму від 500 тисяч до мільйона гривень.

 

 

– Не забігатиму наперед, але, сподіваємося, до 1 вересня буде близько 60 % готовності, а відтак усе вдосконалюватиметься. Територія там велика, зелена, є футбольне поле... А головне – є люди, які хочуть це зробити.

 

 

– Плануємо, що протягом трьох років. Нині триває процедура відведення землі, далі –
виготовлення проектно-кошторисної документації.

 

В усякому разі міський голова має намір лишити цей заклад як віху своєї роботи під час цієї каденції. Нині будувати нову школу, при всіх кризах – надзвичайне завдання, але й чудовий подарунок місту.

 

 

– Так, гроші є, залучаємо додаткові бригади робочих і до Дня Незалежності все завершимо. Обласна й нинішня міська міська влади зробили все, щоб колишня школа № 4, пам'ятка архітектури, знову ожила.

 

 

– Там плануємо  розміщувати класи зі школи № 20, обговорюється можливість перевести 5–9-і класи з Доманинець. Однозначно, що буде використовуватися раціонально і для навчання. Скажімо, дуже тісно в АНВК, який поряд. Там відкрили нову дошкільну групу, проводимо переобладнання кабінетів. Узагалі, приміщень катастрофічно не вистачає, у багатьох закладах мусимо проводити навчання у дві зміни.

 

 

– І нам би цього дуже хотілося. Але... Найбільша проблема у спальному мікрорайоні – школи № 19, 15, 8. А в ЗОШ № 5, наприклад, щоб тільки зранку вчилися, треба бодай початкові класи перевести в інше приміщення. Адже це школа з поглиб­леним вивченням англійської та французької мов, класи ділять на групи, кабінетів не вистачає, тому доводиться робити дві зміни.

 

 

– Крім четвертої школи, ще одна, лінгвістична гімназія, міститься в історичній будівлі, яка потребує оновлення фасаду. Наступного року споруда відзначатиме 100-літню дату, це одна з візитівок міста.

 

– Міський голова Віктор По­горєлов звернувся до керівництва області, аби допомогло з коштами. Дуже багато сприяють перший заступник міського голови Віктор Трикур і депутат обласної ради Володимир Чубірко. Йдеться про поліпшення зовнішнього вигляду всіх шкіл у центрі міста, зокрема й Ужгородського економічного ліцею.

 

 

– І щодо цього працюємо разом із обласною владою. Рішенням сесії міськради котельні "Уж-тепло" передаються новій структурі – "Уж-енергія". До нового опалювального сезону плануємо всі навчальні заклади перевести на автономку. 28 шкіл уже "незалежні", решту, і садочки теж, – зробимо.

 

Днями комісійно оглядали котельню на Цегольнянській – передаємо її на баланс першої школи, щоб створити для учнів спортивний зал і приміщення для занять груп англійської мови. Депутати облради Віктор Трикур та Володимир Чу­­бірко взялися допомогти, щоб разом із міською владою залучити кошти з області. Наступного навчального року, сподіваємося, дітки почнуть там займатися. Ну, і загалом, згідно з Планом со­ці­ально-економічного розвитку Ужгорода, беремося за ремонти дахів шкіл, підлог у спортзалах тощо.

 

 

– Усі школи в нас комп'ю­те­ризовані: у деяких по два обладнані класи, а є й по три. За обласною програмою нині міські школи отримують ще три повністю укомплектовані комп'ютерні класи. У деяких закладах змінюємо старе обладнання на нове, хоч й те ще придатне для навчання. Усі школи міста об'єднані в єдину комп'ютерну систему. Всю інформацію про навчальний процес даємо в Інтернеті.

 

 

– 89 % старшокласників ма­ли підручники, інше було або в Інтернеті, або у фахових журналах. У решті класів забезпечення було значно кращим. До того ж, завдяки електронній базі, передаємо книги зі школи в школу. Нині вже завезли чимало нових підручників, очікуємо інші. Є й нові, ще не апробовані, методичні ради будуть давати щодо них свої рекомендації.

 

Маємо понад 50 програм на вибір, тішить, що навчальні плани, як ніколи, прийшли завчасно, вчителі, йдучи у відпустку, знають, яке матимуть навантаження, як будуть працювати, можуть порівняти матеріал підручників з темами програм.

 

 

 

– Як бачите, вже немає. Хоча вартість перебування дитини в садочках – 40–68 гривень щодня. Норма витрат на харчування школярів, яку затвердили депутати міської ради ще попереднього скликання, – 3,30, у дитсадках 3 гривні. Звісно, при нинішніх зростаннях цін це дуже мало. Будемо шукати кошти, щоб підвищити ці суми, з 2012 року – обов'язково. Тим більше, що міський голова, коли балотувався, теж у програмі обіцяв поліпшити якість харчування.

 

Усім хотілося б, щоб дітки були в хороших умовах, аби мали якісну їжу, затишні приміщення. На жаль, без сприяння батьків не обійтися. Ми дуже вдячні тим, які допомагають, наприклад, огородити території, проводити ремонти, забезпечувати охорону в школах. 

 

Не було поки що й проблем із зарплатами педпрацівникам. Перша частина вчителів, яка вже пішли відпочивати, отримала і зарплати, і відпускні, інші теж днями підуть набиратися сил з усіма виплатами.

 

 

– 50 груп працювало цього навчального року. Плануємо збільшувати їх кількість, щоб першокласники обов'язково могли займалися після уроків. Але платні послуги будуть, бо всіх забезпечити не зможемо – немає грошей.

 

 

– Контрольні писали завжди – у тій чи іншій формі: атестації, перевідні, зрізові абощо. Цього року ажіотаж виник не через самі роботи, а через те, що пішли чутки, а подекуди й тиск, мовляв, батькам треба купувати збірники завдань. Хтось це продумав і спланував, а вчителям доводилося виправдовуватися. Ми одразу зібрали нараду, з'ясували з Києвом, що не треба нічого купувати, педагоги були забезпечені й працювали з дітьми. Це була звичайна підсумкова робота, яка ні на що не впливала – семестрові та річні оцінки виводилися з усіх поточних. Усе було звичайно, спокійно.

 

А щодо екзаменів, головне – не перетворювати їх чи конт­рольні на тортури, щоб діти хвилювалися, не спали ночами. Я б, як учитель, не запроваджував іспитів для дітей перехідних класів – з 5 до 8. Націлюємо вчителів на те, що від них залежить, як діти сприйматимуть будь-яку форму контролю знань. Якщо це буде звичайною, коли хочете – навіть рутинною практикою для школярів, а не чимось екстраординарним, то й проблем не буде. Як не крути, а найбільше залежить від учителя.